Голова комітету Громадської радиз питань духовності, культури, освіти, науки просвітницької роботи та взаємодії зі ЗМІ Світлана Гавриленко та член ради Павло Белицький підготували інформаційну сторінку щодо відзначення пам'ятної дати - 104-ої річниці бою під Крутами.
Когорта за когортою, тисячі й тисячі знаних і незнаних віддавали своє життя за волю і незалежність нашої Батьківщини. Ім’я їм – Герої. Їх немає поза Україною, як не було б України без них.
Що для нас значить слово «Крути»? Радянська влада робила все, щоб це слово зникало. А воно владно стукає в наші серця і пробуджує нашу пам'ять. Це - назва невеличкої, 100 років тому - вузлової станції між Бахмачем і Ніжином на Чернігівщині, яка мала важливе логістичне значення.
«Крути» уособлює собою героїчний подвиг молодого покоління, яке піднялось у січні 1918 року проти московської більшовицької навали на захист української державності.
Тоді було так… 22 січня 1918 року Центральна Рада прийняла 4-й Універсал, котрий проголошував державну незалежність Української Народної Республіки. А через 7 днів були Крути. Отримавши депешу про цю подію, Володимир Ленін промовив: «Россия – это тело, а Украина – голова. Украина – это море, уголь, металлургия, плодородный чернозем, трудолюбивый народ. Тело не может жить без головы. Любой ценой вернуть Украину в лоно России!»
І відкрита російська інтервенція почалася. Як же так сталося, що лише через 7 днів проголошення нашої незалежності, під Крутами на шляху до Києва вже були російські більшовицькі орди? Не чекали агресії?
Так. Адже всього Жовтнева революція в Росії пройшла не тільки під брехливими гаслами «мира, земли и фабрик трудящимся, но и воли народам»! Із лабет російської імперії встигли вискочити Польща і Фінляндія. Нам не дали!
Може не тільки тому, що Леніну ми – «голова лона России», а й тому, що без України, без нашої вкраденої ним історії і царська, і більшовицька, і новостворена путінська імперії себе не мислили й не мислять. І докази цьому наявні. І білі, і червоні топили в крові Україну. А зараз ця московська орда знову роздирає нашу Батьківщину на шматки «градами» й «смерчами», сіючи смерть на сході України.
На обіцянки більшовиків в 1917 році піддалась не тільки українська армія, одягнена на той час у шинелі Першої світової війни, а й Центральна Рада та уряд. Переважна більшість українських соціалістів дивились на регулярну українську армію як на непотрібний організм. Палкими прихильниками цього були і голова уряду Володимир Винниченко, і сам Михайло Грушевський. Коли Симон Петлюра, якого так ненавидів Ленін, а пізніше радянська влада, казав їм, що треба мати свою армію, щоб захищати державу…
(крилатий вислів Петлюри – «держава – понад усе, понад партії, понад класи» на часі й зараз),
Михайло Грушевський відповідав: «Нащо? Там, на півночі, брати-соціалісти не підуть на нас».
Коли російська бомба впала на його дім, перший президент Центральної Ради почав щось робити на захист України.
Невже тільки бомба, що падає на власний будинок, навчає нас розуміти хоч на день дивитися вперед? Мабуть, 350 років поневолення нас московітами з часів пресловутої Переяславської ради дають про себе знати.
Так склалося у січні 1918 року, що захистити Київ від радянсько-московської навали було нікому, крім жменьки юнаків – перших українських кіборгів!
Наступ більшовиків на Київ проходив уздовж двох залізничних ліній: з Харкова (вже більшовицького) через Полтаву із з Могильова через Бахмач. Банда полковника Михайла Муравйова по залізниці наступала дуже швидко. Того самого Муравйова – нащадка повішеного царським урядом незламного декабриста Муравйова-Апостола. Отакі-то парадокси історії!
На захист держави стала патріотична юнь. Стала свідомо, зі всім юнацьким запалом гарячої любові до Батьківщини. Стояли люті морози. Захисники їхали в товарних вагонах. Потяг віз їх на Крути, до безсмертя… Вони співали стрілецькі пісні: «Серця кров і любов, все тобі віддали в боротьбі. За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ!», а ще урочисто-піднесено виконували Гімн України…
29 січня, удосвіта, потяг зі студентами київського університету Святого Володимира (нині – імені Тараса Шевченка) зупинився на станції Крути. Тут зібралося 250 юнкерів Київської Юнацької Військової школи, студентів і гімназистів старших класів та 100 гайдамаків і вільних козаків. На всіх було 3 гармати та саморобний бронепоїзд. На кожного бійця розподілили по 3 набої – арсенал був у штабному вагончику, який зник, коли підходили більшовики. Триста проти 6 тисяч…
З цього українського первоцвіту мало хто міг як слід тримати у руках гвинтівку, хтось навіть не встиг поцілувати дівочі уста… Але всіх їх тримав запальний дух національного ідеалізму.
Сотник Аверкій Гончаренко, який дивом залишився тоді живим, пізніше доповість Симону Петлюрі, що вирішив поставити студентську сотню в оборону. І молоді воїни не підвели.
Коли Михайло Муравйов довідався, хто виступає проти озброєних бандитів, він проявив надзвичайну жорстокість і віддав наказ не жаліти нікого з юних захисників.
Сніги, сніги… 29 січня 1918 року полковник Михайло Муравйов отримав за розправу з українським первоцвітом чин генерала від Леніна. Коли прийшов березень і ці криваві сніги розтанули, заново сформована армія УНР звільнила від московської орди Чернігівщину. За українськими підрозділами приїхали батьки і серед того, що залишилося від їх дітей, упізнали 29 тіл. Їх перевезли до Києва і поховали як слід - на пагорбі дніпровському біля Аскольдової Могили. А під Крутами насипали традиційну українську високу земляну могилу і поставили дерев’яний хрест. У Києві православні священики відслужили панахиди за вбитими героями…
Завдання під Крутами було виконано – більшовицьку навалу затримано на кілька днів, що дало змогу делегації УНР гідно відбути Берестейські перемовини, щоб встигнути сформувати українську армію. Бій під Крутами виявився першим у довгому ланцюгу трагедій, що супроводжували національно-визвольну боротьбу українського народу у 1917-1920 роках.
Війська Муравйова захопили Київ. Він виголосив «беспощадное уничтожение всех офицеров, юнкеров, гайдамаков, монархистов и всех врагов революции». Вбивали навіть тих, хто носив українську сорочку і розмовляв українською мовою. До 10 тисяч убієнних! Три дні у Києві тривала різанина, якої не було з татаро-монгольских часів. І це робила з Україною з 1917 року Червона гвардія, потім її спадкоємиці – «Красная Армия», «Советская Армия» і зараз «Армия Российской Федерации». Отака історія рідного народу.
Подвиг героїв Крут порівнюють з подвигом 300 спартанців у Фермопілах, коли вони протистояли багатотисячній армії Персії. Нехай буде так. Але хіба можна порівнювати досвід професійних вояків Спарти з нашими оборонцями Української Держави? Нашими неозброєними юнаками, котрими керував національний високий дух, який і привів їх до безсмертя?
Перші кіборги! Мабуть, так. Але цьому іноземному слову є назва українська. Від Крут до Донецького аеропорту – це єдиний ланцюг героїчного єднання братерства, злуки і великої любові до України.
2006 рік. У серпні на станції Крути відкрито меморіал, що увіковічив подвиг київських студентів і гімназистів. Символом пам’яті про героїв стала червона колонна, що нагадує головний корпус Київського університету, на високому пагорбі, увінчана тризубом, внизу – прострілена студентська шинель.
29 січня кожного року Україна віддають шану героям-крутянам біля Аскольдової Могили у Києві. Віддаємо її і ми. Героїчний ланцюг єднання Крути – Небесна Сотня – герої АТО дає нам великий наказ-пересторогу: надіятися на об’єднані зусилля європейських країн, але розраховувати на свої сили, бо кожна країна дбає лише про себе.
Не вірити Москві, бо вона - наш споконвічний ворог. Приймати допомогу наших друзів, але дбати самим про єдність своєї землі. Ніяких автономій. Розуміти, що не важливо, хто ми за національним походженням – ми всі українці. Немає поділу України на схід і захід!
Виховувати у наших дітей патріотизм, любов до України, її історії, її героїв. Але головне – пам’ятати, що тільки сила, могутня сила – політично-об’єднуюча, економічна й військова – вирішувала, вирішує й буде вирішувати долю держав і націй.
Слава Україні – героям Слава! Слава нації – смерть ворогам! Україна – понад усе!
