Згідно з статтею 43 Конституції України кожен громадянин має можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає.
До особливої категорії працівників відносяться люди з інвалідністю, і, на жаль, повномасштабна війна збільшує цей показник. Тому важливим завданням сьогодення є повноцінна інтеграція в робочий процес людей, які мають інвалідність.
Встановлення трудових прав, гарантій працюючим особам з інвалідністю в Україні регулюються Кодексом законів про працю України, Законами України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», «Про охорону праці», «Про відпустки» та Конвенцією про права осіб з інвалідністю. Так, згідно зі статтею 12 Закону України від 14.10.1992 № 2694 – XII «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці.
Висновки МСЕК про умови і характер праці надаються під час працевлаштування і є обов'язковими для роботодавця. Роботодавець має запропонувати працівнику посади чи роботи, які за умовами та характером праці відповідатимуть медичним рекомендаціям.
Для осіб з інвалідністю законодавством встановлені наступні права та гарантії:
- забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком, запропонована робота протипоказана за станом здоров’я (стаття 24 КЗпП);
- залучення до роботи в нічний час та до наднормових робіт дозволяється лише за згодою особи з інвалідністю та за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (статті 55, 63, 172 КЗпП, стаття 8 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану);
- на прохання особи з інвалідністю, роботодавець повинен встановити неповний робочий час (стаття 56 КЗпП). Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу;
- роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і подальше працевлаштування особи з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій МСЕК. Необхідність у перепідготовці (перекваліфікації) особи з інвалідністю може виникнути, наприклад, при переведенні його на іншу легшу роботу (стаття 172 КЗпП);
- за бажанням працівника в зручний для нього час надаються щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві (стаття 10 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки»);
- щорічна основна відпустка особам з інвалідністю I і II груп надається тривалістю 30 календарних днів, III групи – 26 календарних днів (стаття 6 Закону України «Про відпустки»);
- за бажанням особи з інвалідністю роботодавець зобов’язаний надати відпустку без збереження заробітної плати тривалістю: до 60 календарних днів щорічно – I і II груп інвалідності; до 30 календарних днів щорічно – III групи інвалідності (стаття 25 Закону України «Про відпустки»).
При скороченні чисельності або штату працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, за пунктом 1 статті 40 КЗпП, за рівних умов продуктивності праці і кваліфікації, переважне право в залишенні на роботі надається:
- учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 № 3551-XII (пункт 5 статті 42 КЗпП); – працівникам, які отримали на цьому підприємстві трудове каліцтво або професійне захворювання (пункт 7 статті 42 КЗпП);
- особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до 1 категорії відповідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796 від 28.02.1991 (стаття 20 ЗУ 796, стаття 42 КЗпП).
Звільнення особи з інвалідністю відбувається за умови, що працівника неможливо перевести за його згодою на іншу роботу, яка відповідає його стану здоров’я (пункт 2 статті 40 КЗпП). При звільненні особа має отримати виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Закон України від 21.03.1991 №875 «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забороняє відмовляти в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності. Окрім випадків, коли за висновком МСЕК його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб (стаття 17).
Згідно з нормативами підприємства, установи, організації можуть найняти на роботу осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - надається лише одне робоче місце.
