Український народ через історичні обставини жив розділено на територіях кількох країн. І постійно прагнув незалежності та об’єднання: бажав вижити під гнітом колоніальних політик Російської та Австрійської імперій та зберегти культурну й історичну ідентичність.

На початку ХХ століття падіння Російської та Австро-Угорської імперій внаслідок Першої світової війни, у складі яких перебували українські землі впродовж ХІХ століття посприяло новій хвилі українського національно-визвольного руху.

22 січня 1918 року ІV Універсал Української Центральної Ради (УЦР) проголосив самостійність Української Народної Республіки (УНР). А через рік, 22 січня 1919 року, у Києві було проголошено Акт Злуки між Українською Народною Республікою (УНР) та Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР). Ця подія ознаменувала об’єднання в єдиній самостійній державі українських земель, які протягом століть перебували у складі різних країн.

Термін «соборність» має кілька значень. Це й об’єднання в одне державне ціле всіх земель, заселених певною нацією на суцільніи? територіі?. І духовна консолідація всіх громадян держави, їх згуртованість, незалежно від національності. Соборність – це також територіальна цілісність держави. Тому звільнення від російського окупанта українських земель є нашою спільною метою.

Соборність невіддільна від державності, суверенітету и? незалежності народу, які є фундаментом для побудови демократичноі? держави, запорукою виживання й існування нації.

Ідея соборності була й залишається базовою національною цінністю українців. А нині вона є передумовою успіху нашого спротиву зовнішній агресії. 

Соборність – мета Перемоги!