#Донеччани_державотворці Данило Лаврентійович Шумук. Учасник національно-визвольної боротьби, дисидент, в’язень польських, німецьких і радянських концтаборів, член Української Гельсінської групи (дослідники вважають його одним із співзасновників цієї організації), член об’єднання українських письменників «Слово».
Данило Шумук народився 28 (30) грудня 1914 року у селянській родині в с. Боремщина Володимир-Волинського повіту (нині Любомльський район). В сім’ї він був останньою, дев’ятою дитиною. Навчався у місцевій школі, де найкращі оцінки мав з географії, історії і природознавства. З юних літ молодий хлопець захопився ідеями Комуністичної партії Західної України. Уже в 1931 році Данило організував повітовий комітет Українського селянсько-робітничого соціалістичного об’єднання, і став керівником його пропагандистського відділу. Згодом бере участь у створенні підпільних райкому комсомолу та райкому партії. За свою діяльність був неодноразово арештований польською поліцією, відбував ув’язнення у тюрмах Любомля і Ковеля.
У травні 1935 року польський суд у м. Ковель засудив Данила Шумука за участь в комуністичному підпіллі на 8 років ув’язнення. Покарання відбував спочатку в м. Ломжі під Східною Прусією, а з грудня 1938 року — в м. Білосток у Польщі.
В травні 1939 року був звільнений за амністією. Деякий час працює вчителем в школі с. Підгородно, згодом кредитним інспектором банку в м. Любомль.
У травні 1941 року Данила Шумука призвали до армії. Спочатку потрапив на будівництво дотів у Львівську область, потім з його групи було сформовано штрафний батальйон, який відправили на передову. Брав участь в боях на території Житомирської, Чернігівської, Київської областей. Влітку 1941 року потрапив у полон. Протягом серпня — вересня перебуває у сумнозвісному німецькому концтаборі в м. Хорол, на Полтавщині, звідки зрештою тікає.
Повертаючись додому через Східну Україну, Данило дізнається про жахіття Голодомору 1932-1933 років, масові репресії серед місцевого населення й остаточно усвідомлює злочинну суть сталінського режиму.
У 1943 році Данило Шумук, за рекомендацією друзів з ОУН, вступає в лави Української Повстанської Армії. Тут його призначають політичним інструктором. Діяв на території Волині під псевдо «Боремський», «Борис».
В 1944 році зі своєю групою він перебуває на Житомирщині, де згодом стає провідником округи.
28 лютого 1945 року на Київщині був схоплений радянськими службами. Військовим трибуналом спочатку був засуджений до розстрілу, згодом вирок змінили на 20 років ув’язнення. Перебував у в’язницях Києва, Рівного, потім в м. Архангельськ, Дудінка, Каєркан.
Навесні 1946 року був переведений в Норильський концтабір. Тут організував підпільну «самодопомогову організацію», брав участь в організації відомого Норильського повстання в травні - серпні 1953 року.
Після придушення виступу політв’язнів Д. Шумук етапом був відправлений в Красноярськ, потім у Володимирську тюрму, далі - в табори Тайшета Іркутської області.
В серпні 1956 року достроково звільнений по амністії. Повертається на Волинь, згодом сім’я переїжджає на Дніпропетровщину. Тут Данило деякий час працює в колгоспі.
У листопаді 1957 року, за відмову співпраці з органами КДБ його знову арештовують. Суд у м. Луцьку ухвалив вирок: 10 років ув’язнення за «антирадянську агітацію». Термін відбував у Воркуті, Тайшеті (с. Вихорівка), Мордовії. Звідти 21 жовтня 1967 року переведений до Києва і 20 листопада, цього ж року, звільнений.
Поселився в м. Богуслав на Київщині, тут працював на різних роботах. Весь вільний час віддавав опрацюванню своїх спогадів.
В 1968 року в Києві зблизився з «шістдесятниками»: Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Василем Стусом, Аллою Горською та ін.
12 січня 1972 року КДБ знову заарештовує Данила Шумука — за написання спогадів, розповсюдження «антисоветской литературы» та «антисоветскую агитацию и пропаганду». Київським облсудом був засуджений до 10 років таборів особливо суворого режиму та 5 років заслання. Відбував покарання в Мордовії, табір Сосновка.
На той час в Парижі вийшла перша книжка його спогадів «За східним обрієм» (1974 р.).
У 1979 році Данило Лаврентійович став членом-засновником Гельсінської групи у місцях позбавлення волі й Української Гельсінської групи. 1 березня 1980 року політв’язень був етапований до табору в с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., згодом до табору станції Всехсвятська. В 1982 році Шумук переведений на заслання в с. Каратобе Уральської обл. (Казахстан).
Відбувши повний термін ув’язнення, 4 січня 1987 року виходить на волю. На вимогу парламентарів Канади і США, світової громадськості, Данилу Шумуку дозволили виїхати в м. Торонто (Канада). Того ж року його було запрошено в Білий дім, на особистий прийом до президента США Рональда Рейгана.
Як вільна людина, Данило Шумук подорожує, виступає з доповідями в багатьох містах Канади, США, Франції. Часто з візитами перебував в Україні.
В 2002 році Данило Шумук остаточно повернувся в Україну. Проживав із донькою Вірою в м. Покровськ (Красноармійськ) Донецької області. Тут він і помер 21 травня 2004 року. Похований на міському кладовищі.
У 2019 році Покровська міська влада встановила меморіальну дошку на будинку по вул. Поштова, де колись жив відомий дисидент.
У рамках онлайн флешмобу від Донецька обласна державна адміністрація
