21 липня, в день, коли виповнюється 87 років з дня народження українського політичного та громадського діяча, дисидента, члена та одного із засновників УНА-УНСО, поета та уродженця Донеччини Анатолія Івановича Лупиноса, співробітники закладів культури з очільницею відлілу культури, туризму та охорони культурної спадщини Покровської міської ради Оленою Олехнович принесли квіти до меморіальної дошки видатному земляку.
Людини, яка стала однією із найпомітніших постатей українського національного відродження початку 90-х. В той час, коли багато хто з колишніх шістдесятників і дисидентів на хвилі змін ставали депутатами, прагнули бути президентами чи набували іншого статусу державних діячів, він сенс життя вбачав у боротьбі з прихильниками відродження Радянського Союзу.
Народився Анатолій Лупиніс під час Великого терору 1937-1938 років в селі Новоолександрівка Покровського (тоді Красноармійського) районну Донецької області. Його батьки були політв’язнями, що втекли із таборів. Саме тут, на Донеччині, він провів свої перші роки життя, а після закінчення Другої Світової війни родина переселилася на Черкащину.
Будучи студентом Київського державного університету імені Тараса Шевченка, він долучився до протестів під час повстання в Угорщині з табличкою «Руки геть від вільної Угорщини!». За це, його, 19-річного парубка, засудили на шість років таборів. А через рік він став одним із керівників повстання у таборі Дубравлаг, за що йому додали ще десять років, які він відбував у спецтаборі особливого режиму.
22 травня 1971 року, на 110-ті роковини перепоховання Кобзаря, Анатолій Лупиніс декламував свої націоналістичні вірші біля пам’ятника Шевченку, через що його арештувало КГБ і направило у психіатричну лікарню. Там він знаходився аж до 1983-го року, де піддавався примусовому «лікуванню» нейролептиками та інсуліновим шоком. Із лікарні він вийшов з підірваним здоров’ям та великим бажанням знищити радянську владу. Саме її Анатолій Іванович вважав найбільшим своїм ворогом, проти якої був готовий боротись до кінця.
Анатолій Лупиніс стояв біля витоків формування демократичних еліт України: асоціації «Зелений світ», товариства «Меморіал», Української Гельсінської Групи. Та найбільш відомим став завдяки створенню Української Міжпартійної Асамблеї – пізніше Української Національної Асамблеї, зрештою трансформованої у відому УНА-УНСО, яка стала острахом для всіх тих, хто прагнув відновити імперію зі столицею в Москві…
Після проголошення незалежності України та протягом 90-х років Анатолій Лупиніс відвідав майже всі «гарячі точки» колишнього Радянського Союзу - Чечню, Грузію, Абхазію, Придністров’я, де вів перемовини щодо звільнення українців з полону. Вже тоді Лупиніс добре знав, що підтримувати треба ту сторону, що чинить опір Москві, адже наступною може стати Україна.
Анатолія Лупиноса не стало 5 лютого 2000 року, натомість пам’ять про нього живе. На території Покровської громади в 2018 році з нагоди дня народження Анатолія Івановича на будівлі Новотроїцької загальноосвітньої школи була урочисто відкрита меморіальна дошка на його честь. А в 2023 році згідно розпорядження Покровської міської військової адміністрації одна з вулиць міста Покровськ була перейменована ім’ям Анатолія Лупиноса.
Анатолій Лупиніс пішов, але залишив після себе ідею – жити в незалежній державі, за яку боровся сам і за яку сьогодні продовжують боротися всі українці.
