Покровська територіальна громада

30 років співпраці: від обміну досвідом до спільного творення майбутнього Зустріч у Гдині стала не лише нагодою відзначити 30-річчя діяльності комісії, а й поговорити про те, якою має бути співпраця міст у наступні десятиліття.

Представниця Гдині, яка очолює Planning Cities Commission та працює у тісній взаємодії із Sustainable Cities Commission, наголосила, що за тридцять років було зроблено надзвичайно багато.

«UBC — це обмін досвідом, але це також дружба».

Саме людський вимір співпраці став однією з важливих тем зустрічі. Мережа міст — це не лише проєкти, документи та фінансування.

Це також можливість зателефонувати колезі з іншого міста, попросити поради, поділитися досвідом або разом знайти рішення для проблеми.

За словами учасників, наступним завданням є зробити комісії ще успішнішими та кориснішими для міст-членів.

Але для цього потрібно не лише аналізувати те, що вже сталося. Потрібно навчитися дивитися вперед.

Майбутнє не одне

Однією з центральних тем зустрічі стало foresight — стратегічне передбачення. Як пояснили представники Nordic Urban Resilience Institute, foresight — це не спроба вгадати конкретне майбутнє.

«Це не прогнозування майбутнього. Майбутнє не одне — їх багато».

Йдеться про систематичне дослідження можливих, ймовірних і бажаних сценаріїв. Такий підхід допомагає подолати обмеження нашого власного досвіду та професійної «бульбашки».

Одним із ключових інструментів foresight є пошук сигналів майбутнього. Якщо різні міжнародні організації, установи та експерти незалежно один від одного звертають увагу на однакові зміни, це може бути сильним сигналом того, що певний тренд набирає значення.

Серед таких сигналів — зростання ролі futures literacy та foresight у стратегічному плануванні.

Водночас майбутнє можна уявляти через різні типи сценаріїв: бажані, ймовірні, можливі та так звані wild cards — події, які здаються малоймовірними, але потенційно можуть радикально змінити ситуацію.

Важливим є і часовий горизонт. Майбутнє часто порівнюють із конусом: чим далі ми дивимося, тим ширшим стає діапазон можливостей і тим менш передбачуваним стає результат.

Від політики реагування до готовності діяти наперед

Традиційно міста часто діють реактивно. Стається повінь — місто інвестує у захист від повеней.

Відбувається теплова хвиля — з’являються програми боротьби з перегрівом.

Стається масштабне відключення електроенергії — починається робота над енергетичною безпекою.

Але така модель має фундаментальне обмеження: вона змушує нас готуватися насамперед до того, що вже сталося.

Саме тому стратегічне передбачення пропонує доповнити історичні дані іншими інструментами — зокрема мегатрендами.

Мегатренди відображають масштабні глобальні зміни, які впливають на економіку, суспільство, технології, клімат і міста.

Проте сам по собі глобальний тренд ще не є відповіддю для конкретного міста.

Наприклад, глобальна статистика може показувати скорочення населення або старіння суспільства.

Але конкретне місто може водночас зростати й молодшати.

При цьому кількість людей віком понад 85 років у ньому теж може збільшуватися.

Тому глобальний тренд необхідно перекладати на локальний контекст.

Саме на цьому перетині — між глобальними змінами та конкретними міськими реаліями — foresight може стати практичним інструментом для муніципалітетів.

Полікриза та «гіперзміни»

Учасники зустрічі говорили також про polycrisis — полікризу, коли кілька криз відбуваються одночасно та посилюють одна одну.

Кліматичні екстремальні явища, економічна нестабільність і геополітичні конфлікти вже не можна розглядати виключно як окремі проблеми. Їхня взаємодія може створювати значно складніші наслідки.

Ще одне поняття — hyperchange, або надзвичайно швидкі зміни.

Сам час не став швидшим, однак люди відчувають прискорення через те, що технологічні, соціальні, економічні та політичні трансформації відбуваються одночасно.

Це ставить під сумнів традиційні моделі управління ризиками, які значною мірою спираються на історичні дані.

Якщо стратегія ґрунтується лише на тому, що відбувалося раніше, місто ризикує виявитися неготовим до принципово нового сценарію.

Балтійський регіон як лабораторія стійкості

Саме тут виникає особливий інтерес до Балтійського регіону.

У різних частинах Європи міста мають різні пріоритети. Наприклад, у Південній Європі та Середземномор’ї значна частина ресурсів сьогодні спрямована на лісові пожежі, хвилі спеки та дефіцит води.

Міста Балтійського регіону також стикаються з наслідками кліматичних змін, але одночасно живуть у зовсім іншому геополітичному контексті.

Саме поєднання кліматичних ризиків та геополітичної невизначеності робить регіон особливо цікавим для розвитку foresight.

У межах підтриманого Шведським інститутом проєкту п’ять міст Балтійського регіону працюватимуть над foresight щодо міських ризиків.

Проєкт очолює шведське місто Іст-Йоталанд, а Nordic Urban Resilience Institute фасилітує процес.

Важливим партнером є UBC.

Мета полягає не просто у створенні чергового проєкту.

Йдеться про інституціоналізацію foresight — його інтеграцію у звичайну роботу міських мереж, комісій, конференцій та зустрічей.

Місто як простір для експерименту

Практична частина зустрічі показала, що стійкість міста — це не абстрактне поняття.

Вона проявляється у вулицях, транспорті, громадських просторах, зеленій інфраструктурі та способах організації міського життя.

Гдиня: як змінюється вулиця

Директор департаменту інвестицій Гдині представив реконструкцію вулиці Уруга (Unruga) на півночі міста.

До реконструкції вулиця була вузькою, не мала велосипедної інфраструктури й мала одночасно виконувати багато функцій.

Завдання полягало в тому, щоб створити вулицю, яка буде ефективною, безпечною та сталою для всіх.

Після реконструкції з’явилися: смуги громадського транспорту з пріоритетом на світлофорах; велосипедна інфраструктура; безпечніші пішохідні переходи; організоване паркування; місця для доставки; доступні місця для людей з інвалідністю; заходи для зниження швидкості руху; нові тротуари та громадські простори.

Окремою частиною проєкту стала зелена інфраструктура: було висаджено 187 дерев, а також тисячі кущів і квітів.

Реконструкція показує, що транспортний проєкт може одночасно бути про кліматичну адаптацію, біорізноманіття, безпеку та якість громадського простору.

Головний урок Гдині сформулювали просто: стійке місто потребує балансу.

Неможливо одночасно максимізувати кількість автомобілів, швидкість руху, паркування, громадський транспорт, велосипедну інфраструктуру та зелені простори.

Потрібно шукати рішення, яке створює найбільшу сукупну користь для міста та його мешканців.

Гевле: адаптація, біорізноманіття та циркулярна економіка

Представники Гевле нагадали, наскільки сильно міська політика змінюється після криз.

У 2021 році місто пережило масштабну повінь, яка завдала значної економічної шкоди мешканцям.

Після цього зросив тиск громадськості на муніципалітет: необхідно було не просто реагувати на наслідки, а створювати систему, яка допоможе уникнути повторення катастрофи.

Але кліматична адаптація — це міжсекторальне завдання.

Вона вимагає участі різних департаментів та рівнів муніципалітету.

Тому одним із потенційних напрямів співпраці міст може стати розвиток внутрішньої спроможності муніципалітетів, комунікація та освіта щодо кліматичних ризиків.

Інший напрям — біорізноманіття.

У Гевле вже працює спеціаліст, відповідальний за цю тему, що допомагає підвищувати увагу до птахів, морського життя, інвазивних видів та інших аспектів біорізноманіття.

Наступний крок — інтегрувати ці питання у всі департаменти, муніципальні компанії та новий комплексний план міста, зокрема через розвиток зелених коридорів.

Третій виклик — циркулярна економіка та повторне використання будівельних матеріалів.

У місті вже створено фізичний хаб, де можна обмінюватися вживаними будівельними матеріалами. Але для розвитку такого ринку потрібні не лише пропозиція, а й попит.

Необхідно змінювати підходи до планування, закупівель та проєктування, а також розвивати логістику, стандарти якості, простежуваність матеріалів і відповідне регулювання.

Лієпая: від планів до реалізації

Лієпая, третє за величиною місто Латвії, також визначила кліматичну нейтральність як одну зі своїх цілей.

Одним із найбільших викликів залишається транспорт: необхідно скорочувати залежність від приватних автомобілів та одночасно зменшувати викиди.

Місто вже має сильні позиції у велосипедній мобільності. Частка використання велосипедів є однією з найвищих у Латвії, а велосипедна інфраструктура — однією з найрозвиненіших.

Лієпая також має досвід енергетичного менеджменту, модернізації багатоквартирних будинків та громадських споруд.

Особливо цікавим є підхід до інтеграції кліматичної політики в управління містом: програма розвитку, бюджет та нові заходи мають бути пов’язані з кліматичним планом.

Це дозволяє перетворити кліматичні цілі з окремого документа на частину щоденного управління містом.

Транспорт: головний виклик і головна можливість

Під час роботи в групах тема мобільності стала однією з центральних.

Міста говорили про те, що транспорт залишається одним із найскладніших секторів для декарбонізації.

Одного лише підвищення ціни пального недостатньо, щоб радикально змінити поведінку людей. Навіть за дуже високих цін люди продовжують користуватися автомобілями.

Тому необхідно змінювати не лише економічні стимули, а й саму культуру мобільності.

Учасники обговорювали розвиток: мобільних хабів; громадського транспорту; велосипедної та пішохідної інфраструктури; спільного користування автомобілями; транспортного сполучення між містами та передмістями; пересадкових вузлів у сільських районах; кращої залізничної доступності.

Особливо важливим є питання «першої милі» — відстані від дому до залізничної станції, мобільного хабу чи іншого основного виду транспорту.

Для багатьох мешканців саме ця ділянка визначає, чи зможуть вони відмовитися від щоденного використання автомобіля.

Але зміни мають стосуватися не лише інфраструктури.

Учасники говорили про необхідність переосмислити саме поняття мобільності: подорож може бути не лише необхідністю, яку потрібно зробити максимально швидкою, а й частиною позитивного міського досвіду.

Найскладніше — організувати зміни

Одним із найважливіших висновків дискусії стало розуміння того, що технологій і хороших ідей недостатньо.

Найскладніше — організувати зміни.

Фахівці з транспорту та сталого розвитку часто працюють у професійній «бульбашці», де всі погоджуються, що місто має бути зеленішим, безпечнішим і стійкішим.

Але за межами цієї бульбашки є мешканці, бізнес, політики та інші групи зі своїми інтересами.

Тому містам потрібні нові форми обміну досвідом.

Серед запропонованих ідей — програми наставництва для політиків, обміни між муніципалітетами, короткострокове стажування фахівців в інших містах та навіть своєрідний «city screening», коли представники одного міста приїжджають до іншого не просто на конференцію, а безпосередньо працюють разом і вивчають не лише успіхи, а й невдалі рішення.

Особливо цінним може бути обмін досвідом один на один.

Адже часто саме помилки та невдачі дають найбільше практичних знань.

Від «міста майбутнього» до конкретних дій

Ще одна ідея, що прозвучала під час зустрічі, — концепція moonshot.

Йдеться про амбітну довгострокову мету, яка здатна об’єднати різні зусилля.

Наприклад, якщо місто ставить перед собою мету створити енергопозитивні міські райони, то питання вже не обмежується лише енергетикою.

Змінюються підходи до будівництва, зберігання та виробництва енергії, планування районів, транспорту та управління.

Саме таке бачення може допомогти перейти від окремих проєктів до системної трансформації.

Як зробити foresight частиною щоденної роботи

Foresight не обов’язково повинен бути великим дорогим дослідженням.

Під час зустрічі прозвучали дуже прості способи інтегрувати його у повсякденну роботу: кілька хвилин на тиждень присвячувати обговоренню майбутнього на засіданні департаменту; шукати сигнали змін у сферах, які зазвичай залишаються поза увагою; хоча б раз на рік відвідувати конференцію, яка не належить безпосередньо до професійної спеціалізації; обговорювати не лише те, що відбувається зараз, а й те, що може статися через 10–20 років; регулярно обмінюватися досвідом з іншими містами.

Як зазначили експерти, найцікавіші сигнали майбутнього часто знаходяться саме за межами звичного професійного поля.

Модерністська Гдиня: місто, яке випередило свій час

Паралельно з розмовами про майбутнє учасники зустрічі мали можливість побачити іншу важливу рису Гдині — її модерністську спадщину.

Центр міста, сформований переважно у 1920–1930-х роках, є прикладом того, як молода держава та молоде місто створювали нову архітектурну ідентичність. Гдиня отримала міські права у 1926 році і почала стрімко розвиватися. На відміну від багатьох старих європейських міст, вона фактично формувалася як нове місто у період між двома світовими війнами. Саме тому тут модернізм отримав можливість проявити себе у великому масштабі.

«Кораблі на суші»

Гдинський модернізм не завжди легко полюбити з першого погляду. Його краса часто відкривається поступово. Одна з характерних рис місцевої архітектури — відсутність традиційного декору. Модерністи прагнули до простоти, функціональності та чистоти форми. Замість орнаментів вони використовували: композиції з різних геометричних об’ємів; контраст вертикальних і горизонтальних ліній; стрічкові вікна; заокруглені кути; різні рівні та відступи фасадів; гру світла й тіні; колір та фактуру матеріалів. Заокруглені кути особливо нагадують про морський характер міста.

Деякі будинки називають «кораблями на суші»: їхні горизонтальні ряди вікон нагадують палуби, а заокруглені форми — корпус корабля. Це не випадковість.

Гдиня — портове місто, і море стало не лише географічним, а й архітектурним джерелом натхнення.

Світло як елемент архітектури

Однією з важливих новацій модерністської архітектури було прагнення зробити житло максимально комфортним.

Великі вікна та стрічкове скління забезпечували багато природного світла. Для північного міста це мало особливе значення.

Архітектори також використовували кольори як спосіб формування фасаду. Наприклад, жовтуваті керамічні плитки могли контрастувати з коричневими рамами вікон. Іншим характерним елементом були пілоті — колони, на яких частково піднімали будівлю над землею. Вони створювали враження легкості та відкритості.

Усе це було частиною нової архітектурної філософії: будинок мав бути не стільки прикрашеним, скільки добре спроєктованим.

Спадщина, яка продовжує жити

Особливість Гдині полягає не лише у збережених будинках. Важливою частиною її спадщини є люди, які ідентифікують себе з модерністським містом. Під час екскурсії учасникам показали житловий будинок, зведений у 1930-х роках. Його мешканці самі почали збирати елементи оригінального інтер’єру, які в минулому часто просто викидали під час ремонтів. Одна з мешканок створила невеликий аматорський музей у колишньому приміщенні магазину.

Якщо мешканець хоче відновити оригінальний інтер’єр своєї квартири, тут можна знайти стару фурнітуру або інші елементи, які вже неможливо придбати у звичайному магазині.

Цей приклад показує, що спадщина — це не лише будівлі. Це також пам’ять, ідентичність і спільнота. Місто, яке дивиться одночасно назад і вперед Гдиня сьогодні опинилася у символічній точці. З одного боку — місто, яке лише сто років тому фактично створювалося з нуля і стало сміливим експериментом модерністської архітектури. З іншого — сучасне місто, яке змушене відповідати на нові виклики: кліматичні зміни, мобільність, енергетичну трансформацію, біорізноманіття, геополітичні ризики та технологічні зміни. Між цими двома вимірами є важливий спільний принцип: здатність дивитися вперед і не боятися нового.

Модерністи Гдині сто років тому також не знали точно, яким буде майбутнє. Але вони створювали місто, орієнтуючись на нові технології, новий спосіб життя та нову естетику. Сьогодні міста Балтійського регіону знову опинилися перед необхідністю проєктувати майбутнє, якого вони ще не знають. Саме тому співпраця між містами стає дедалі важливішою. Не для того, щоб знайти одну універсальну модель.

А для того, щоб разом досліджувати різні можливі майбутні, обмінюватися досвідом, вчитися на помилках і перетворювати глобальні виклики на конкретні місцеві рішення.

Наступні 30 років

Ювілей Sustainable Cities Commission став не стільки підсумком, скільки точкою відліку. Учасники зустрічі домовилися збирати пропозиції міст та перетворювати їх на конкретні напрями спільної роботи — від кліматичної адаптації та біорізноманіття до сталої мобільності, циркулярної економіки та стратегічного передбачення.

Важливою перевагою UBC залишається можливість об’єднувати міста та представляти їхні спільні інтереси на регіональному, національному та європейському рівнях.

Мережа також допомагає містам знаходити партнерів, обмінюватися практиками та залучати зовнішнє фінансування, зокрема через європейські програми.

Але, мабуть, найважливішим ресурсом залишаються самі міста та люди, які в них працюють. Бо стійке місто — це не місто, яке точно знає, що станеться завтра.

Це місто, яке готове до того, що завтра може бути зовсім не таким, як сьогодні.