За кожною історією — дитяча доля: представники Покровської МВА відвідали родини захисників громади

Для Покровської громади немає чужих дітей, особливо коли йдеться про тих, чиє дитинство обпалила війна. На виконання доручень, визначених протоколом наради під головуванням Вадима Філашкіна, заступниця начальника Покровської міської військової адміністрації Наталія Іваньо разом із керівницею служби у справах дітей Оксаною Дімою завітали в гості до родин, які через складні життєві обставини та втрату батьків потребують найбільшої підтримки.

Головною метою цих зустрічей є не просто перевірити побутові умови, а відчути серцем, як живуть малюки, дізнатися про їхній емоційний стан, захоплення та маленькі перемоги. 
Представникам адміністрації було важливо переконатися, що попри розлуку з рідним домом та перенесені втрати, діти ростуть у любові й безпеці.

Сьогодні Наталія Іваньо разом із Оксаною Дімою відвідали 4-річну Ангеліну Маричеву, яка зараз разом із рідною бабусею-опікункою мешкає у Світловодську. Дівчинка, яка залишилася без батьківського піклування, виховується в родині загиблого захисника України — героя, який віддав життя за наше майбутнє. Бабуся щодня огортає внучку найтеплішою турботою, намагаючись подарувати їй затишок дому навіть далеко від рідної Покровської громади. 

Також сьогодні фахівці Служби у справах дітей провідали в Ірпені, що на Київщині, маленьких Каріну та Вікторію Шиленкових. Цими дівчатками, які теж залишилися без батьків, опікується Світлана Сажнєва. Жінка взяла на себе велику відповідальність — стати для сестричок надійним прихистком, оточити їх увагою та допомогти адаптуватися до нових життєвих обставин. 

Під час спілкування було помітно, як емоційно розквітають дівчатка, відчуваючи підтримку та любов з боку небайдужих людей.

Звісно, у гості не приходять із порожніми руками: малечу порадували солодощами та подарунками, які викликали у дітей щирі посмішки та подарували хвилини справжньої радості.

«Наш безумовний пріоритет — зробити все, щоб кожна дитина, яка втратила батьківське піклування, не почувалася самотньою. Ми маємо знати, чим вони дихають, як розвиваються, чого потребують їхні опікуни. Війна розкидала нас по різних куточках країни, але евакуйовані родини залишаються частиною нашої громади, і турбота про них буде постійною», — наголосила Наталія Іваньо.

Турбота про дітей, які залишилися без батьківського тепла — це не посадовий обов'язок, а наш спільний людський борг. Бо саме в небайдужості, єдності та щирій підтримці одне одного криється сила, яка тримає Україну та веде її у майбутнє.