Partly Cloudy

27°C

Partly Cloudy

Вологість: 43%

Вітер: 11.27 km/h

м.Родинське

Місто Родинське — одне з безлічі невеликих шахтарських міст в Донбасі. І своїм виникненням воно зобов’язане, перш за все, тому, що так багата Донецька земля гарячим вугіллям, справжнім чорним золотом. Вся коротка історія міста переконує, що родинці, прославляючи своїми трудовими подвигами рідну землю, живуть повним диханням, йдуть в ногу з усією країною.
Степ, безмежний степ... Ковила і маки навесні. Вітер привільно розгулює над вигорілою травою. Самотні хутори. Тоді ніщо ще не говорило про майбутнє місто, про майбутнє кипуче життя.

Детальніше

...1721 рік. Петро перший, цар «всєя Великої і Малої і Білої Росії самодержець», суворим наказом велить рудознавцю Григорію Капустіну їхати на Донець, шукати горючий камінь — вугілля. Прибувши на місце, Капустін зустрівся з місцевим селянином Данилом Богатиренком, який і розповів, що дійсно є в цих краях вугілля, і навіть показав місце, де вперше знайшов ці чорні камені. За літо 1722 року Капустін відкрив кілька родовищ вугілля. Ці відкриття поклали початок роботам з розвідки кам’яного вугілля на території Донецького басейну. За 200 з гаком років, що минули з тих пір, в Донбасі було відкрито безліч вугільних родовищ, у тому числі і Родинське.

До кінця 40-х років українськими геологами на місці Родинського родовища були розвідані вугільні поля для трьох нових шахт — «Родинської», «Краснолиманської», «Запорізької». А навесні 1950 року почалося проходження стволів. Ця дата, власне, стала тим першим згадуванням в офіційних зведеннях, за яким можна було безпомилково припустити, що «тут місто буде закладене». І дійсно, вже ранньою весною 1952 року перші бригади будівельного управління № 5 на околиці села Червоний Лиман заснували наметове містечко, почалося будівництво селища для шахтобудівників та майбутніх шахтарів. Умови роботи протягом перших місяців були надзвичайно складні і важкі. Житла не було: його тільки починали будувати. Жили або в наметах, або в навколишніх селах, в Сухецький Колонії, Мерцалові, Федорівці, Никанорівці, до яких досить далеко, а добиратися часто доводилося пішки. У холодну пору року робітники обігрівалися в спеціально виритих землянках, де топили гасом чи мазутом, де разом з «порцією» тепла отримували «порцію» вельми неприємного запаху. Хліб возили з районної пекарні трактором. Шосейних доріг тоді не було, і тому в осіннє бездоріжжя хліб часто запізнювався.
Але завдяки стійкості і мужності простих радянських людей — будівельників майбутнього міста — всі труднощі було подолано. І незабаром в голому степу з’явилися чотири перші котеджі, два з яких було вирішено віддати під школу: це доросле населення піклувалося про дітей. 1 вересня 1953 року 600 дітей сіли за парти у новій типовій школі, де їх зустріла перша вчителька селища — О. В. Мезинцева.
А найменші мешканці селища через кілька місяців отримали ясла і дитсадки. Будуправління № 5 почало розгорнуте житлове будівництво. Власне, вже виник новий адміністративний населений пункт з кількома тисячами населення, який отримав назву «Родинське».
У лютому 1952 року було відкрито залізничну станцію.
У 1953 році для налагодження суспільно-політичного життя селища та вирішення культурно-побутових питань був створений організаційний комітет.
3 березня 1953 року в селищі відбулися перші вибори до місцевої ради, головою якого був обраний учасник Громадянської і Великої Вітчизняної воєн Петро Карпович Пурін.
Так народжувалося місто. З перших місяців роботи робітники та інженерно-технічні працівники будівельного управління № 5 розгорнули соціалістичне змагання за швидке та якісне будівництво житлових будинків і суспільно-адміністративних будівель. Переможцями в ньому стали члени бригади В. Ф. Гребенникова, який першим був занесений до Книги пошани будуправління. Іншому нашому будівельникові, Григорію Григоровичу Богдановичу за високі виробничі показники, відмінну якість будівництва, великі організаторські здібності було присвоєно почесне звання Заслуженого будівельника Української РСР.
Родинські будівельники стали піонерами впровадження в життя індустріальних методів будівництва, широкого застосування збірного залізобетону, прогресивної комплексної організації праці та впровадження госпрозрахунку.
31 грудня 1954 в селищі було велике свято: шахтобудівники здавали, а експлуатаційники брали шахту № 2 «Родинська», одну з трьох, закладених в 1950 році. Первісток промисловості міста був спрацьований добротно. Всі процеси — від виїмки до транспортування вугілля — максимально механізовані. Честь видати перші тонни палива випала на долю бригади Миколи Івановича Сівця. Вже в перший день 1954 року гірники видали на-гора 300 тонн високоякісного вугілля при завданні 100 тонн. Через рік після введення шахти в експлуатацію вони видають більше 1200 тонн, а в 1957 році проектну потужність було перекрито майже в два рази.
Шахта № 2 «Родинська» відома ще тим, що саме тут народилося починання прохідників-швидкісників, якими керував Іван Іванович Козлов. За свої успіхи й успіхи бригади він був удостоєний звання Заслуженого шахтаря УРСР.

rodynske bw01Коли в 1954 році до нас у Донбас приїхали за досвідом шахтарі Болгарської Народної республіки, саме І.І.Козлову доручили керувати бригадою радянсько-болгарської дружби. Шахта №2 «Родинська» стала справжнім університетом гірничої справи для болгарських друзів. Коли І.І.Козлов перейшов у відстаючу бригаду, щоб вивести її в передові, керівництво бригадою радянсько-болгарської дружби довірили болгарському робочому Мінчо Папасчікову, який в деяких питаннях перевершив свого вчителя. Багато чому навчилися болгарські друзі працюючи на шахті №2 «Родинська». Всі вони стали врівень з майстрами вуглевидобутку Радянського Союзу. Про свою величезну подяку радянському народові чудово написав болгарин Георгій Жулев у вірші «Шахтарська дружба»:

В степи Донецкой нас тепло встречали,
Ещё не зная наши имена,
Шахтёры нам по-братски руки жали,
Как будто руки протянула вся страна.

Через три роки болгарські друзі поїхали на батьківщину, щоб знаннями і досвідом, здобутими на донецькій шахті, зміцнювати могутність рідної Болгарії і всієї соціалістичної співдружності.

Підійшов 1958 рік — рік здачі в експлуатацію шахти «Краснолиманська» — найбільш великої і механізованої на той час не те що у Родинському, а в усьому Донбасі.
До 1958 року містечко значно зміцніло. Його жителі, йдучи на роботу, могли залишати своїх дітей в яслах або дитсадках, а дітей шкільного віку відправити до школи. У вільний час можна було подивитися новий фільм у новому ж клубі «Шахтар» або разом з іншими учасниками художньої самодіяльності готувати концерт. Житлове будівництво йшло повним ходом, і всі бажаючі мали надію в недалекому майбутньому отримати нову квартиру. Загалом, життя увійшло в свою буденну колію.
Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська»
Промисловий запас підприємства складає 234 млн. 583 тис. т., вугілля марки «Ж».
Шахта «Краснолиманська» розпочала свою роботу в 1958 році. Вже в 1959 році було досягнуто небувалих для Донецького краю темпів проходки. В 1967 році підприємство досягло всесвітнього рекорду — видано на-гора 110 тисяч тонн вугілля за 31 робочий день.

Відокремлений підрозділ «Шахата Родинське» в/о «Красноармійськвугілля» .
Шахта «Родинська» — підприємство високої культури та організації. Здана до експлуатації 25 гурдня 1954 року. У березні 1959 році встановлено вседонецький рекорд прохідниками даного підприємства.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ СТАН МІСТА РОДИНСЬКЕ

Родинське — місто районного підпорядкування з 1962 року.
З північної та західної сторін до території міста примикають землі Добропільського району, зі східної — землі Новоекономічної районної ради, з південної — Рівненської сільської ради Красноармійського району.
Народногосподарський профіль міста визначає вугледобувна промисловість, яка представлена шахтами:
Станом на 01.01.2015 року кількість постійного населення в м. Родинське становить 10641 осіб.

Житловий фонд за даними міського відділу статистики складає 250.0 тис. м2 загальної площі. Багато — та малоетажний житловий фонд розташовано в південній частині міста, який обслуговується комунальним підприємством «Родинська житлова управляюча компанія», створений у 2014 році. 80% житлового фонду знаходиться в аварійному стані, основна проблема — ремонт покрівлі.
Північна частина міста забудована садибами. В цій частині міста основна проблема — підработка шахти «Родинська».
В західній частині міста проходить залізнична магістраль МПС «Красноармійськ-Білицьке». Паралельно — автодорога територіального значення Красноармійськ — Добропілля.

Соціальну сферу міста складає:
• 3 загальноосвітні школи: ЗОШ № 8, ЗОШ № 35, ЗОШ № 36 — в яких навчається 967 учнів;
• 4 дитячих садків: В дитячих садках виховується 414 дітей.
• Родинський професійний ліцей, де навчаються 116 учні.
Організацією дозвілля дітей в місті займаються Будинок дитячої та юнацької творчості, будинок культури «Шахтар», музична школа. В місті працює — 1 дитяча, 1 доросла бібліотеки (книжковий фонд: 76697).

Охорону здоров’я в місті здійснює Комунальна лікувально-профілактична установа «Родинська міська лікарня» та амбулаторія № 4 КМУ ЦПМСД. розрахована на 10 лікарняних ліжок денного стаціонару.
Красноармійським міськрайонним управлінням юстиції зареєстровані структурні утворення політичних партій (11), дія яких поширюється на територію міста Родинське.

Родинська міська рада є органом місцевого самоврядування в місті, діє на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і вирішує всі питання місцевого значення, враховуючи інтереси держави та громадян, які мешкають на території ради.

    pfu    big logo2